У лютому 2003 року відомий французький кухар Бернар Луазо покінчив життя самогубством, оскільки до нього дійшли чутки, що його заклад збираються понизити у рейтингу Мішлен й відібрати одну з зірочок. Це ‒ справжня трагедія у ресторанному бізнесі. Отримання ж відзнаки навпаки обертається фантастичним успіхом для будь-якого закладу харчування. Мішленівські зірки у світі гастрономії стали майже релігією. Кожен шеф-кухар мріє, аби його заклад коли-небудь згадали у рейтингу Мішлен.
Як не дивно, зірки вишуканим ресторанам присвоює компанія, яка торгує… автомобільними шинами. Емблемою компанії Michelin є білий чоловічок, складений із автомобільних шин. Він знайомий маркетологам ще із 1898 року. Саме Андре Мішлен, засновник компанії з виробництва шин, придумав видавати щорічний гастрономічно-автомобільний путівник, перший випуск якого побачив світ у 1900 році. Сьогодні він називається «Червоний гід Мішлен» й вважається авторитетним виданням у світі високої кухні. Понад 100 років тому завдання путівника було простим, як двері: розказати про вишукані заклади Європи ‒ стимулювати поїздки туди ‒ спричинити зношення шин ‒ збільшити їх продажі. Наразі важко сказати, чи став цей хід економічно виправданим, проте у світі ресторанного бізнесу спричинив справжню революцію.
Андре Мішлен розробив дуже просту градацію закладів ‒ всього три зірки. Однією позначались заклади, з висококласною кухнею й приємною атмосферою. Якщо такий заклад трапився на вашому маршруті, Андре Мішлен радив у нього заїхати. Двох зірок удостоювались заклади, де кухня та обслуговування були на першокласному, майже ідеальному, рівні. Навіть якщо ресторан знаходиться трохи далеко від вашого маршруту, у нього варто завітати. Заклади ж, що володіють усіма трьома зірками Мішлена, варті того, щоб планувати до них спеціальну подорож. У тризіркових ресторанах та готелях все на винятковому рівні, й нерідко щоб потрапити туди, потрібно зробити запис на 2-3 місяці наперед. Також у путівнику маркують не зіркові заклади, які проте удостоїлись згадування у рейтингу, тож класифікацію можна вважати чотирьохрівневою.
Репутація «Червоного гіда Мішлен» практично бездоганна. Він не має права на помилку. Зірок не можна отримати через дружбу чи гроші. У 2000 році, коли вийшов ювілейний випуск путівника, мало не виник справжній скандал через те, що збільшилась кількість тризіркових ресторанів із 20 до 22. Проте авторам вдалось зберегти репутацію й довести, що жоден із закладів не отримав визнання не заслужено.
Хоч у гіді ніколи не вказуються ціни, за 100 років критики навчилися відзначати певні закономірності. Зокрема, обід у закладах з однією зіркою обійдеться у 25-75 євро, дві зірки ‒ 55-240 євро, три ‒ 85-350 євро. Проте трапляються й винятки, не обов’язково найдорожчі заклади маркуються трьома зірками.
«Червоний гід Мішлен» дуже скромний на вигляд. Це ‒ книга у твердій палітурці, формату ледве більшого за А5. У ній нема яскравих картинок та реклами. Більше того, необізнана людина не зможе розібратися з гідом з першого разу ‒ там дуже багато скорочень та спеціальних позначень, які потребують дешифрування.
Оцінивши нечуваний успіх, компанія Michelin почала поряд з «червоними» путівниками випускати ще й «зелені». Червоні оцінюють ресторани та готелі, зелені ‒ природні та архітектурні пам’ятки. На сьогодні гіди видаються лише французькою та англійською мовами, проте це не заважає рестораторам з усього світу мріяти про рейтинг Мішлен та шалені прибутки, які неодмінно стають наслідком такого визнання.
