Банош
Банош або бануш ‒ національна українська страва, родом з Гуцульщини, власне у карпатському регіоні вона й найбільш поширена. За традицією, страву повинні готувати лише чоловіки й лише на відкритому вогні. Згідно з переказами переказами, перший банош приготував гуцул, коли в домі не залишилось ніякої їжі, окрім сметани й кукурудзяного борошна. Звали того ґазду Банош, звідти й виникла назва страви.
Гуцули вважають, що страву, яку подають у ресторанах або готують вдома гріх називати баношем, бо справжній гуцульський банош має готуватися у казані й на відкритому вогні, аби пропах димом. Попри те, що страву готують вже дуже давно, вона й досі вважається повсякденним гуцульським наїдком.
Однією з умов приготування вишуканого баноша є використання триденних вершків. Їх треба перемішувати дерев’яною ложкою, щоб не зіпсувати смак й слідкувати за температурою приміщення, де вони вистоюються, аби не прокисли. Справжній гуцульський банош готують тільки на вершках з овечого молока.
Для того, щоб приготувати банош, треба розвести з водою жирні вершки й довести їх до кипіння. Всипати кукурудзяну крупу й варити, помішуючи дерев’яною ложкою, поки страва не набуде густої консистенції, схожої на манну кашу. Потім банош треба розтирати ложкою, поки на поверхні не з’являться крапельки масла, це ‒ дуже важливий момент приготування страви. Далі треба додати до каші підсмажений бекон та сало. Часто банош готують із грибами. Подається страва гарячою разом з бринзою.
На цю страву ви навряд чи натрапите у меню ресторанів, навіть національної кухні, щоправда її готують для туристів на Закарпатті. Ресторанний варіант приготування баношу дещо відрізняється від традиційного, проте страва таки передає національний колорит регіону, часто її називають душею гуцульської кухні.
